Свиноматки, штучно запліднені зараженою спермою ЦВС2

G. Sarli1, F. Morandi1, S. Panarese1, B. Bacci1, D. Ferrara1, L. Fusaro1, M.L. Bacci1, G. Galeati1, M. Dottori2, P. Bonilauri2, D. Lelli3, G. Leotti4, T. Vila5, F. Joisel5, F. Ostanello1

1School of Veterinary Medicine, University of Bologna, Italy, 2IZSLER, Reggio Emilia, Italy

3IZSLER, Brescia, Italy, 4Merial, Milano, Italy, 5Merial S.A.S., Lyon, France

Введення

З 1999 доповідали про промислові дані трансплацентарного зараження ЦВС2 та репродуктивні порушення (1). Було проведено кілька експериментальних досліджень: позаматкове зараження плоду (2), орально-назальне зараження вагітної безпатогенної (3) або звичайної (4) свиноматки, внутрішньоутробне зараження безпатогенної свиноматки (5). Метою даного дослідження була оцінка клінічних і патологічних наслідків зараження ЦВС2 штучно зараженої спермою.

I.Результати в організмі штучно зараженої спермою.

Матеріали і методи

Дев'ять препубертатних свиней вибірково поділили на: 3 контрольних і 6 заражених. Після синхронізації гормональної тічки слідувало штучне запліднення (ШО) однією дозою сперми плюс 10 мл суспензії ЦВС2. Після ультразвукової діагностики на 29 день після запліднення (ДПЗ), порожніх свиноматок забивали на 30 ДПЗ, а вагітних - між 52 і 56 ДПЗ. Мазки з шийки матки, назальних пазух і ректальні, а також зразки крові збиралися щотижня з 2-х ДПЗ і до кінця експериментального періоду. Зразки сироватки на пряму і побічно тестували на ЦВС2, вірус РРСС, СПВ та адено-вірус. Титри антитіл у сироватці визначалися шляхом тестування послідовного розведення кожної сироватки, конкуруючими ELISAs (6, 7, 8). Протокол, описаний Olvera et al. (9) використовувався для ЦВС2 в реальному часі PCR. Рівні прогестерону в сироватці вимірювалися за допомогою радіоімуноаналізу (10).

Результати

На 2-й ДПЗ жодна із свиней не показала віремії на всі тестовані віруси. Всі тварини показали високі антитіла проти ЦВС2 у 2-й ДПЗ (діапазон 1/1000-1/10000), і тільки одна свиноматка мала низькі титри (1/100). 4 з 6 заражених свиноматок показали виремію на 7, 21, 28 і 35 ДПЗ (тварина з найнижчим рівнем антитіл проти ЦВС2 продовжувала показувати позитивні результати на 2 наступні забори зразків в 21 та 35 ДПЗ). Пізніше це була єдина свиноматка, яка дала позитивний результат на мазок (ректальний, 35-й ДПЗ). Антитіла проти ЦВС2 знизилися після 7 ДПЗ потім результати у контрольної групи не мінялися, в той час як у інфікованих тварин показники стали вище, ніж у контрольних, у яких вони впали лише після 42 ДПЗ. Жодна із свиноматок не показала ознаки тічки після ШО. Вагітність була встановлена у 3 з 6 заражених свиноматок і у 3 з 3 контрольних (в однієї контрольної свиноматки відбулися викидні 3 плодів на 21 ДПЗ). Титри антитіл у сироватці проти СПВ, вірусу РРСС і адено-вірусу (загальні і anti-gE) знизилися на -2 ДПЗ і в останній ДПЗ. Прогестерон був відсутній у всього молодняку при заплідненні і у всіх виріс після тічки, але у 3-х вагітних не заражених тварин не піднімався до 28 ДПЗ.

Обговорення

У цьому дослідженні проводилася оцінка промислових даних з використанням свиней, внутрішньоматкового зараження ЦВС2 . Віремія зафіксована у 4 з 6 заражених тварин, крім того середнє число титрів антитіл було вище тільки у цих тварин. 3 заражених свиноматки з 6 були не вагітні, хоча всі контрольні - так. Більш того, наголошуємо, що тільки заражені свиноматки з низькими титрами антитіл ЦВС2 на -2 ДПЗ показали одночасно віремію і поширення вірусу із фекаліями. Тому, 1) зараження ЦВС2 можливо у свиноматок внутрішньоматково; 2) низькі титри антитіл збільшують можливість зараження; 3) інфекція ЦВС2 в період осіменіння знижує рівень опоросів.

Посилання

1. West H, et al., 1999. J Vet Diagn Invest 11:530-32
2. Johnson C, et al., 1999. J Vet Diagn Invest 14:507-12
3. Cariolet R, et al., 2001. Proc ssDNA viruses of plants, birds, pigs and primates, 128
4. Park JS, 2005. J Comp Pathol. 132:139-44
5. Rose N, et al., 2007. J Comp Pathol 136:133-44
6. Sala G, et al., 2000. Proc. V Int. Congress of the ESVV, 253–54
7. Brocchi E, et al., 1990. Atti SISVET 44, 913-17
8. Cordioli P, et al., 1996. Proc XIV IPVS Congress, 86
9. Olvera A, et al., 2004. J Virol Methods. 117:75-80
10. Tamanini C, et al., 1985. Anim Reprod Sci 9:357-64